Стилі Управління Переваги Та Недоліки Різних Стилів Управління Реферати Та Учбові Матеріали На Umcoua

Read more about проджект менеджер обовязки here.

Районів формуються за 25 невеликих округів, приблизно рівних за кількістю виборців. Головною характеристикою ефективності керівництва є стиль управління, який застосовує в своїй роботі менеджер. Демократичний (Колегіальний) стиль керівництва характеризується розподілом повноважень, відповідальності та ініціативи між керівником і підлеглими.

• Як продовження своїх досліджень Лайкерт запропонував чотири базові системи лідерства.
• Левін виявив, що діти під делегативним керівництвом, також відомим як керівництво laissez-faire, були найменш продуктивними з усіх трьох груп.
• Як би страшно або грубо ця фраза не звучала, але насправді вона включає в себе і плюси — підлеглі не витрачає енергію на пошук рішення проблем.
• Подібний варіант управління особливо часто зустрічається серед керівників середньої ланки у великих компаніях, чия бізнес-модель побудована за західноєвропейським або американським зразком.
• Лідери, які використовують авторитарне ухвалення рішень, приймають усі основні групові рішення та вимагають від членів групи підпорядкування.

Цей стиль характеризують як “зубожіння” керівництва. При цьому докладання мінімальних зусиль для виконання роботи відповідає цілям збереження належності до організації. У цій системі відносини побудовані на взаємних консультаціях. Лідер виділяється особливими знаннями, вміннями та людськими якостями.

Класичним прикладом керівника, зосередженого на роботі, служить Фредерік У. Тейлор будував задачу по технічним принципам ефективності і винагороджував робітників, які перевиповнювали квоту, ретельно розраховану на основі вимірів потенційного випуску продукції. Прагне використовувати рефлексивні методи управління, а при здійсненні контролю звертає особливу увагу на кінцевий результат.

Як тільки ви знайдете стиль керівництва, який найкраще відповідає вашій особистості та філософії бізнесу, завдання стає досить гнучким, щоб при необхідності змінити цей стиль. Успішні лідери знають, що найкращий стиль керівництва для однієї ситуації не підходить для всіх обставин. Оптимальний стиль керівництва для конкретної групи та робочого середовища залежить від багатьох факторів, включаючи навички та індивідуальність співробітників, а також сильні сторони та здібності лідера групи. Демократичний (він колегіальний) стиль відрізняється наданням великої свободи підлеглим.

І тому офіційні рівні ділові стосунки, де не перетинаються особисті інте­реси – це найкраща дружба між керівником і підлеглим. У наш час на Заході в менеджменті практикують комбінування авто­ритарного і кооперативного стилів керівництва, причому останній пере­важає. Стиль керівництва – система принципів, норм, методів і прийо­мів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управ­лінської діяльності. Як показала практика, обидві теорії є досить достовірними, оскільки як прихильники теорії “X”, так і прихильники

Керівник, зосереджений на роботі (завданнях, виробничих досягненнях), перш за все, піклується про проектування завдань і створення мотиваційної системи винагород для стимулювання продуктивності праці і трудових звершень. Намагання визначити особливий набір рис характеру та розумових здібностей, притаманних керівнику, мали сумнівний успіх. Едвін Гізеллі, який присвятив аналізові цієї проблеми більше 20-ти років наукових пошуків дає таке скорочене резюме (табл. 1). Завдяки посиленій увазі до підлеглих і ефективності, керівник домагається того, що підлеглі свідомо залучаються до цілей організації.

У поведінці переважної більшості керівників зазвичай поєднуються різні елементи, характерні для кожного з цих стилів, тому для характеристики стилів керівництва необхідні більш точні інструменти дослідження. Різних проектів, командам, завданням і бізнесу потрібні різні стилі управління. Якщо ви не можете пристосуватися до потреб вашої посади і організації, ви приречені на невдачу.

На додаток до вищесказаного варто помітити, що чоловіки і жінки мають абсолютно рівні шанси на успіх. Існує три основних підходи до розуміння керівництва. Перший підхід заснований на тому, що вся увага приділяється рисам характеру керівни­ка, а головне – підлеглих. При виборі керуючого в цьому випадку наголос робиться на природні риси його характеру. Керівник, який сповідує його, прагне поєднати орієнтацію як на завдання, так і на підлеглих та їхні інтереси. Демократичний стиль лідерства передбачає досить відчутний вплив керівника чи лідера на групу, але він координує свої дії з груповими очікуваннями.

Автори кажуть, що цей стиль має максимальний вплив на корпоративну культуру. Безліч організацій не мають загальної або, принаймні, чітко визначеної мети, а це призводить до відсутності мотивації у співробітників. Людям дуже важливо знати, до чого вони йдуть або хоча б «чому» вони виконують ту чи іншу роботу. Він не говорить про те, як до неї дійти, але допомагає команді зрозуміти загальну тенденцію і вселяє бажання йти до такої мети.

Найкращі лідери — це ті, хто може коригувати свій стиль відповідно до своєї ролі, своєї команди та ситуації. Ми розглянемо основні риси деяких різних стилів лідерства і як вони можуть вплинути на ваші робочі відносини. Авторитарне лідерство найкраще застосовувати у ситуаціях, коли мало часу для прийняття групових рішень або коли лідер є найобізнанішим членом групи.

Сталося це тому, що вчителі, дізнавшись про здібності своїх вихованців, змінили установку щодо них. Навіть якщо рівень знань учня був низьким, учитель почав уважніше придивлятися до нього, а це змінювало його ставлення до учня і характер стосунків загалом. Учитель, як Пігмаліон, через атмосферу уваги й піклування в класі, доброзичливої вимогливості й любові створював умови для ефективного розвитку дитини.

Для авторитарних лідерів важливо бути надійними та визнавати досягнення окремих працівників. Обидва ці стилі лідерства наголошують на компетентності, але в кінцевому підсумку викликають труднощі, тому що вони не бачать загальної картини і їм важко мислити нестандартно. Хоча демократичне лідерство вважається найефективнішим стилем прийняття рішень, він має зворотний бік.

Такі задатки характерні для багатьох видів діяльності комунікативного профілю. Лідерські здібності й особливо лідерська май­стерність розвиваються в процесі цілеспрямованої діяльності. Будучи при­значеним чи обраним на посаду менеджера, молодий керівник повинен ознайомитися з арсеналом знань, якими має володіти лідер робочої групи.

Друга причина складається в тому, що деяким керівникам легше командувати, наказувати, кричати, чим по-теперішньому часу організовувати виробничий процес. Студенти, вихованці або учні сприймаються таким викладачем тільки як об’єкти педагогічного впливу. При побудові спілкування з ними вибирається холодний, наказовий, начальницький тон.

А найголовніше – він дивився на дитину, як на талановиту, робив усе для розвитку її таланту. Тому установка завжди має бути тільки позитивною, оптимістичною. Цей стиль лідерства найкраще використовувати, коли ви не на 100 percent впевнені в тому, яким шляхом йти, і коли ви хочете скористатися «мудрістю натовпу» для прийняття рішення. Але це не найкращий підхід для прийняття важливих рішень або рішень, на які значно впливає фактор часу. У таких ситуаціях від лідерів очікується прийняття остаточного рішення для команди, а також впевненість у своєму рішенні. Певний стиль керівництва може проявлятися не тільки в робочій сфері або політичної влади.

Для нього основне, щоб була стабільність і не було скарг у вищі інстанції. Виходячи з цього принципу управління, можна деякий час протрима­тися “на плаву”, але якщо працівники розкодують тактику керівника, то можуть всі об’єднатися – і тоді кінець кар’єрі, принаймні у цій організації. Можливий також інший варіант, що підлеглі переймуть тактику “тихої сапи” від свого керівника і скерують її проти нього ж.

Уникнути пасток допоможуть планування тактики, стратегії, орієнтація на результати, а не сліпе дотримання приписів, інструкцій. Кількість положень у представленому переліку по-можливості мінімізовано (для порівняння зазначимо, що у згаданій вище Декларації таких налічується 40). У більшості своїй вони очевидні, і тільки деякі вимагають додаткових коментарів. Демократичний керівник прагне створити відкриту і довірчу атмосферу в колективі, намагаючись зробити так, щоб у працівників формувався не страх перед керівництвом, а повага.

Навіть досвідченим управлінцям варто час від часу переглядати свій багаж, освоювати нові грані та покращувати майстерність. І, що найголовніше, застосовувати інструменти усвідомлено, а не автоматично. Ще одним важливим моментом є те, що підприємствам, на яких превалює демократичний стиль правління, властива висока децентралізація повноважень. Керівники таких підприємств не нав’язують свою волю підлеглим, а розділяють з ними владу та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Вони також не відчувають необхідності «продавати свої ідеї та бачення», як це роблять трансформаційні лідери. Концепція трансформаційного лідерства була запроваджена Джеймсом В. Даунтоном, який запровадив цей термін у 1973 році, концепція була розвинена експертом з лідерства Джеймсом М. За словами Бернса, що відрізняє трансформаційне лідерство це коли «лідери та послідовники допомагають один одному піднятися на більш високий рівень моралі та мотивації». Лідери невтручання дуже мало беруть участь у прийнятті рішень, здебільшого залишаючи все на розсуд своєї команди.

Одним із найбільших недоліків є те, що транзакційний стиль має тенденцію придушувати творчість та нестандартне мислення. Дослідження Левіна показало, що партисипативне лідерство, також відоме як демократичне лідерство, зазвичай є найбільш ефективним стилем лідерства. Демократичні лідери пропонують керівництво членам групи, але вони також беруть участь у групі та допускають участь інших членів групи. У дослідженні Левіна діти у цій групі були менш продуктивні, ніж члени авторитарної групи, але їхній внесок був якіснішим.

Ось чому такі керівники «чутливі до неповаги і неуваги, виявляють велику цікавість до символів статусу влади, зовнішніх ознак успіху і постійно стурбовані тим, яке враження вони зроблять на навколишніх». Що стосується практиці – навіть два, оскільки потурання стиль в цілому не є ефективним і не може культивуватися свідомо. Не існує «поганих» або «хороших» стилів управління. Конкретна ситуація, вид діяльності, особистісні особливості підлеглих і ін. Чинники обумовлюють оптимальне співвідношення кожного стилю і переважний стиль керівництва.